Ukrainian New Zealand Diaspora

Meetups In Auckland

The community of Ukrainian New Zealanders. Meet-ups, events of the community in Auckland. Our Mission

Бачити людей навколо себе

Бачити людей навколо себе

Хай, хоч, і Нова Зеландія, і все навкруги завжди зелене та квітуче, але все одно – зима. Добре, коли можна посидіти біля вогню, загорнувшись у тепле простирадло, випити смачного чаю, або навіть духмяний грог, та все ж таки відчуваєш себе більш затишно, коли зігріває добре спілкування.

Суботні зустрічі на workshop стали вже невід’ємною частиною нашого життя. Але треба зізнатися, що вони не відбуваються просто самі по собі, взагалі, коли  щось справді іде добре, то це означає - є той, хто мусить все іти добре. От в нашій Громаді і є люди, які це роблять, одна з них – Яна Гріцан. Вона доклала немало зусиль, щоб наші двотижневі зустрічі миготіли творчістю, різнокольоровими барвами та бриніли радістю майстерності, щоб були цікавими та корисними, об’єднували молодь і тих, хто вже в «третіх університетах».

Яна приїхала до Нової Зеландії недавно, у 2013 році, як вона сама каже:

- Так вже все обридло, що вирішила шукати долі у іншій півкулі.

Батьки не заважали, вона вибрала те, що вважала для себе найпридатнішим.

Приїхала з Санкт-Петербургу, але народилась у Україні, у місті Севастополі, і вважає місце народження своєю Батьківщиною.

Коли я запитала, що змінив в її житті Майдан, вона навіть не замислилася.

- Розумієш, я почала більше асоціювати себе з Україною, раптом сталася така ідентифікація. Я відчула себе іншою людиною. І навіть почала розмовляти українською мовою.

Довгий час Яна жила в Росії і все питала себе, що не так, що їй бракує, чому вона не схожа на тих людей, серед яких живе. Бо завжди відчувала, що має інше ставлення до життя, інше розуміння, що таке життя і чого вона хоче від нього, поняття справедливості, суспільства, і все це чомусь завжди не співпадало з тим, що вона бачила у своєму середовищі. Та коли трапився Майдан, зрозуміла.

- Я було там чужа. Ми – різні.  Думаємо, почуваємо, спілкуємося… Чому так? Не знаю. Просто різні і все.

Взагалі, талановита людина завжди знайде своє місце на землі, але деякі події часом дають дуже вагомий поштовх.  Таким поштовхом для Яни став Майдан.

Дівчина стала багато часу віддавати громадським справам.

Незважаючи на те, що вона не є членом Правління, готувала папери, вела протоколи зборів, коли наша люба секретарка вдруге зробилася молодою мамою. Після того, як закінчився термін та гроші, що отримали на вишивання, виконала всю роботу по отриманню нового гранта, до речі, втричі більшого за перший. (Що аж ніяк не зменшує заслугу тої людини, що отримала першій, бо першопрохідцям завжди важче).

Чому займається громадською роботою? Бо є відчуття, що має щось зробити. Щоб бачити людей навколо себе, і якщо для цього треба прикласти зусилля, то чому б і ні? Бо існує внутрішнє розуміння необхідності єднання.

Навчається дівчина в AUT (Aucklan d University of Technology), робить PhD in Applied Environmental Sciences, працює помічником лектора, виконує лабораторні роботи з біохімії, аналітичної хімії та статистиці.

Нещодавно побувала на симпозіумі у Німеччині, де представила свій poster та зробила невеличкий доклад.

Яна вибрала біологію та хімію, бо її завжди цікавить, що відбувається в природі, шукає відповідь на питання «чому і як»? Бо за що не берешся, воно все унікальне, не схоже. Їй цікаво, як зароджується життя у клітинах, як з цих клітин виростає істота. Ось така інтелектуальна потреба.

Зайвого часу аж ніяк не має. Та є пристрасть до рідної спадщини, до української культури, тому й знаходить вона години, щоб розібратися з паперами, подати документи на грант та організувати workshops.

Щоб ті вечорниці працювали, тільки кімнати не вистачить, матеріали потрібні. І дівчина бігає, шукає крамниці, у яких можна придбати справжні коралі. То  таке чарівне видовище, коли вона, мов та мавка лісова, сама у віночку, з коралями на шиї відкриває торбину і  на стіл сиплються різнокольорові зернятка, які у руках майстринь перетворюються на прикраси.

Будучи схильної до наукової праці, Яна, тим не менше, з радістю займається творчістю. Має наснагу до вишивання, вона зробила свою частинку, тому на новозеландській мапі, вишитій українськими традиційними зразками, можна побачити трохи інші візерунки – кримсько-татарські тюльпани. Вишиває сорочку своєму коханому.  З задоволенням нанизує намиста, плете вінки. Ось такий творчій порив у тісній співдружності з аналітичним мисленням науковця.

Як мені здалось, творчого початку у неї навіть більше. Вона не робить чітких планів на життя, сподівається, що воно саме підкаже, де її справжнє місце. Але намічені цілі завжди опановує. Вирішила здобути PhD – треба довести роботу до завершення. А потім… Все може бути… Для себе Яна не виключає у подальшому працювати вчителем. А може, відкриє маленьку крамничку, де буде продавати українські сувеніри, вироби наших майстринь, художні витвори. Чи затишний ресторанчик з українськими варениками, галушками та маковими пирогами. То дай їй Боже!

В Новій Зеландії не так багато українців, але кожен з нас – цілий Всесвіт. А там багато чого цікавого можна знайти.

(Текст - О.Білоус)